Рада Вас вітати на дистанційних заняттях в гуртку "Джура"
Метою дитячо-юнацької військово-спортивної патріотичної гри Українського козацтва «Сокіл» («Джура») є:
Сьогодні ми заняття починаєм,
Де про славу козацьку згадаєм,
Аби не забути історію роду,
Аби бути гідним свого народу.
Тому сьогоднішнє заняття має назву «Ми діти козацького роду» Пам'ятай про своє коріння.
А почнемо її ми такими словами:
«Хто ти, хлопчику ?
-Українець молоденький.
Хто ти, дівчинко ?
-Українка молоденька.
У якій живеш країні?
-В незалежній Україні.
Який герб в твоїй державі?
-Тризуб золотий у славі.
Що для тебе Україна?
-Моя рідна Батьківщина.
Як здобута її воля?
-В боях лютих серед поля…
У кожного народу є своя свята і
рідна, Богом
дана земля, тому її захист – це головний обов’язок народу. Для нас такою землею є Україна. Вона полита
потом і кров’ю сотень поколінь.Часом вона зазнавала
нападів татар і турків,була під гнітом Польщі та Росії. Тому будемо
шанувати героїчну
історію нашого народу.
виникнення козацтва.
Слово «козак» – означає «вільна людина».Спочатку
це були люди,які йшли у Дике Поле для ловів і рибальства та на боротьбу з
татарами. Щоб захищатися від нападників, козаки будували невеликі дерев'яні
укріплення, які називали «січами»,а там жили в куренях- козацьких будівлях.
Пізніше на Запоріжжя почала прямувати багата молодь -шляхта, щоб зажити
буйним,напівдиким життям та здобути славу в боротьбі з татарами. Згодом вони об’ єдналися в одну Запорізьку Січ. У Січі був отаман та
січова рада, яка вирішувала найголовніші питання життя козаків. Головним у
козаків був гетьман, ознакою його влади була булава.Першим українським
гетьманом був Дмитро Вишневецький,який
заснував на о.Малій Хортиці оборонний замок у боротьбі проти татар. Головною
справою козаків були військові походи та захист рідної землі від ворогів.
про риси козаків.
Які
ж були козаки?
1.Дуже цінувалася така риса ,як гостинність.До
козаків у курінь могла зайти будь- яка людина і жити ,їсти з ним без ніяких
розпитів.І ніхто не смів сказати старій людині: «Ти даремно їси хліб».
2.Запорізькі козаки були справжніми друзями,вірними братами один
одному. Козак мав потребу у вірному
товаришеві, що міг би вчасно подати йому допомогу або усунути від нього
непередбачену небезпеку. Отак два козаки, зовсім чужі один одному, приходили до думки побрататися між собою з метою
піклуватися, визволяти й навіть жертвувати життям один за одного, якщо в тім
буде потреба. А для того, щоб дружба мала чинність закону між побратимами, вони
відправлялися в церкву й там скріпляли офіційно побратимство. Не даремно у них була заповідь:»Сам помирай,а товариша
виручай». Обдурити один одного вважалося великим гріхом-і каралося смертю.
3.Також
козаки дуже любили свободу,через що
їм краще було померти,ніж зазнати ганебного рабства.І дуже поважали
старих,заслужених воїнів.
4.На Січі панувала така чесність і така безпека, що приїжджі з
товарами чи за товарами, чи за якимись іншими справами люди не боялися й
волосини втратити зі своєї голови. Можна було на вулиці залишити свої гроші, не
боячись, що їх украдуть. Будь-який злочин проти чиєїсь чесності, гостя чи
січового мешканця негайно карали смертю
5.Для того щоб налякати ворога, запорожці
нерідко самі поширювали про свою силу й
непереможність неймовірні чутки, змушуючи й інших вірити в це. Казали,
наприклад, що серед них завжди були так звані «характерники», котрих ні вогонь,
ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі
«характерники» могли відмикати замки без ключів, плавати човном по підлозі, як
по морських хвилях, переправлятися через ріки на повстині чи рогожі, брати
голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верстов навколо себе, жити на
дні ріки, залазити й вилазити з міцно зав'язаних чи навіть зашитих мішків,
«перекидатися» на котів, перетворювати людей на кущі, вершників на птахів,
залазити у звичайне відро й пливти в ньому під водою сотні й тисячі верстов.
6. Любили
козаки і жартувати.Цією рисою
запорізьких козаків частково пояснюються й ті дивні прізвиська, котрі вони
давали новачкам, що приходили в Січ:
Півтора-кожуха, Непийпиво, Неїжмак, Лупиніс, Загубиколесо, Задерихвіст,
Держи-хвістпістолем тощо. Людину малого зросту
вони, в силу свого гумору, називали Махиною, великого зросту - Малютою,
шибеника - Святошею, лінивого - Доброволею, незграбного - Черепахою; хто у них
спалив курінь, той Палій, хто схожий на перепічку, той Корж, хто високий і
тримається прямо, той Товкач.
Таким
чином багато українських прізвищ виникло в часи козаччини.До козацьких часів
прізвища мали лише купці,бояри ,князі,тобто багаті люди.
7.Будучи
високими цінувальниками пісень, дум і рідної музики, запорожці любили послухати
сліпців-кобзарів, нерідко самі складали
пісні та думи й самі бралися за кобзу.
який одяг носили козаки?
Основний одяг козака - шаровари, шапка, груба
вишита сорочка, широкий пояс. За поясом козаки також носили пістолі і
люльку, а до пояса на ремінець прив’язували ще й порохівницю з
порохом. Загалом запорізький одяг мав ту перевагу, що не
сковував рухів людини й був пристосованим до клімату країни.
Образ
козака складно уявити без люльки. І жителі Січі справді були небайдужими до
куріння. Проте легеневі захворювання серед козаків були дуже рідкісними, адже,
по-перше, вони ніколи не курили в хаті, у курені та навіть у землянці. Таким
чином дим не «їв» їм легені у зачинених приміщеннях. Але головна таємниця
крилася в суміші трав, якою заправляли люльки: полин, деревій, чебрець, будяк,
сухе листя валеріани, м’ята, борщівник. Чистий турецький тютюн був на той час
вельми дорогим, та й з’явився він в Україні лише у середині XVI століття.
Оскільки тютюн був дефіцитом, то, як правило, він був лише додатком до суміші
трав.
що їли козаки?
А найпоширенішим напоєм у козаків був узвар.До казанка
клали гілочки верби,липи,калини,дуба,осики та інші трави :звіробій ,полин та ін.Узвар
не закипав,а млів у гарячому попелі і таким чином зберігав вітаміни та цілющі
властивості.Таким чином козаки майже ніколи не помирарали від хворб ,а тільки в
бою,або доживали до глибокої смерті.
Заповіді козаків.
1.Честь і добре ім’я для козака-дорожчі за життя.
2.Козаки всі рівні у правах .Немає ні
князя,ні раба,але всі раби Божі.
3.По тобі судять про все козацтво і
народ твій.
4.Дотримуй слова. Слово козака багато
важить.
5.Сам помирай,а товариша виручай.
6.Поважай старших,шануй старість.
7.Будь працьовитий,не ледарюй.
Перевір себе !
Пам ' ятайте, що ви є нащадками славного козацького роду. То ж любіть Україну, шануйте її народ і себе. Виростайте здоровими, сильними, мужніми. Хай кожен із вас своїми добрими ділами показує, що ви є нащадками козацького роду !
Сім'я — це щастя, любов і удача,
Сім'я — це влітку поїздки на дачу.
Сім'я — це свято, сімейні дати,
Подарунки, покупки, приємні витрати.
Народження діток, перший крок, перший лепет,
Віра в найкраще, хвилювання і трепет.
Сім'я — дружна праця і вічні турботи,
Сім'я — це багато вдома роботи.
Сім'я — це складно.
Сім'я — це важливо.
Сім'я — це коли все на світі можливо.
Сьогодні ми поговорити про сімейні традиції. Що таке сімейні традиції і навіщо вони потрібні? У чому важливість сімейних традицій?
Особиста сила людини безпосередньо залежить від сили її роду. До свого коріння слов’яни ставляться з великою повагою. Справжня сім'я робить людину більш згуртованою, душевною, стійкою до різних соціальних негараздів. Щоб сім'я була дійсно родиною, а не просто зібранням родичів, необхідні сімейні традиції.
Поєднання слів «сім’я» і «традиція» вже само по собі є багатозначним. Ці два поняття настільки тісно пов’язані, що уявити їх разом не складає труднощів. У перекладі з латинської «традиція» означає процес передачі спадщини від одного покоління до іншого. А коли ми говоримо про сімейні традиції, на думку відразу приходить стіл з пирогами і пишне гуляння, в якому беруть участь як немовлята, так і прикрашені сивиною бабусі. Бути впевненим у житті може тільки той, хто пам’ятає і шанує своїх пращурів та їхні традиції.
Традиції заслуговують на окрему розмову особливо в сімейному контексті.
До сімейних традицій можна віднести сповідування певної релігії, здоровий спосіб життя, суворе дотримання норм моралі. І все-таки «справжня» сімейна традиція — це щось унікальне, особливе, «ексклюзивне», притаманне лише конкретній спільноті. Це можуть бути геть прості й майже невловимі речі: ритм життя, особливості побуту, розпорядок дня, тональність спілкування, нюанси взаємовідносин. Чи якісь прості, звичні дії, прості зворушливі знаки уваги, милі дрібнички, які повторюються з дня у день і зберігаються роками. Поцілунок у щоку перед уходом та по поверненні, прощальний жест у вікні, прогулянка перед сном, вечірня казка, сімейні читання, спільні прибирання чи суботня зустріч із друзями — все це регламентує життя, створює саме той сімейний затишок, якого всі так прагнуть і до якого мріють повертатися після розлуки.
Звичний устрій життя перетворює сім’ю на острівець безпеки й надійності в цьому бурхливому, часом жорстокому і непередбачуваному світі.
Сімейні традиції роблять сім’ю дружною, родинні зв’язки стають міцнішими і переважає взаєморозуміння, значно зменшується кількість сварок. Якщо шанують статути сім’ї, результатом буде:
а) діти будуть прислухатися до думки батьків;
б) батьки в свою чергу проявляють більше розуміння до труднощів дітей і знаходять оптимальний варіант їх вирішення. Життєвий досвід передається від покоління до покоління не для того, що б показати свої досягнення.
Перелік того, що можна віднести до сімейних традицій, може бути нескінченним. Однак, їх умовно можна розділити на загальні, які притаманні багатьом людям в різних варіаціях, і абсолютно унікальні.
Сімейна рада - це величезна підтримка для всієї родини і місце для діалогу. Тут можливе обговорення різних питань і нестадартних рішень. Потрібно лише бути позитивно налаштованими і йти назустріч один одному.
Спільні подорожі. Якщо дозволяють обставини, багато хто проводить відпустку всі разом, по можливості вирушаючи на море або в інше місто. А є ті, які вважають за краще щорічні виїзди на дачу влітку, де відпочинок на природі поєднується з трудовими обов'язками. Будь-яка така поїздка приносить багато позитиву кожному її учаснику, вона зміцнює відносини домочадців.
Сімейна фотосесія є відображенням вічних сімейних цінностей: домашнього затишку, безмірного сімейного щастя, теплих взаємин рідних людей. Практично в будь-якій сім'ї на поличці шафи зберігаються фотоальбоми з сімейними знімками, на яких відображені найбільш важливі й зворушливі моменти життя. Фотоальбоми із задоволенням розглядають гості, родичі і друзі, та й кожен з членів сім'ї, включаючи старших дітей, із задоволенням час від часу гортає сторінки, згадуючи кращі пережиті моменти. Нерідко сімейні фотографії в красивих рамках прикрашають стіни будинку, їх використовують в якості заставки для робочого столу комп'ютера.
Спільні ігри. У вік комп'ютерів, телевізорів і нескінченного числа розваг, зайняти дитину дуже просто. Однак найтеплішими спогадами з дитинства будуть саме ті, коли малюк грав разом з батьками. Це можуть бути настільні ігри або активний відпочинок на природі, головне, щоб у грі брали участь усі близькі.
Поцілунки і обійми. Психологи стверджують - щоб відчувати себе щасливим потрібно мінімум вісім обіймів в день. А дітям потрібно ще більше. Так що обіймайте малюків з будь-якого приводу. А поцілунок на ніч стане прекрасним завершенням дня і для дитини, і для батьків.
Сімейний вихід у світ. Проста, але дуже приємна сімейна традиція - раз на місяць (а краще - у вихідні) вибиратися в кінотеатр на багатообіцяючу новинку, в Макдональдс на «свято живота», за місто - на водну, кінну або пішу прогулянку. Не має особливого значення - чи ви будете збирати червоні листя в парку або знімати «красоти» з колеса огляду, головне - провести час у сімейному колі і зарядитися свіжими враженнями і позитивом.
Спільний шопінг. Сімейні подорожі по супермаркетам та іншим магазинам міста - відмінний спосіб підняти собі настрій та навчити молодших дітлахів науці економії, рахунку, правильному вибору речей і корисних продуктів.
Читання казки на ніч і спів колискових малюкам. Вечірнє читання не тільки розвиває фантазію дитини, а й налаштовує його на спокійний лад, доречний перед сном, а голос матері завжди заспокоює і заколисує.
Вечір у колі сім'ї. Відмінна традиція - хоча б раз на тиждень забувати про свої справи і влаштовувати веселі посиденьки на дивані всією сім'єю. Неважливо - турнір з шахів, конкурс на збирання пазлів, будівництво намету з ковдр посеред кімнати з наступним вечером цікавих історій при світлі ліхтарика - аби всім було весело, цікаво і смачно.
Традиції є сімейними цінностями. Звичаї об’єднують покоління і зберігають історію ваших предків. Традиції трохи змінюються залежно від часу і навколишнього суспільства. Молоді сім’ї будують нові традиції на фундаменті переданих їм традицій від їх сімей. Сімейні свята благотворно впливають на сімейні стосунки між батьками і дітьми особливо. Намагайтеся збирати ваших рідних і близьких для приємного проведення часу.
Назабаром прийде весна . Пропоную до вашої уваги відеоматеріал .
"12 цікавих фактів про весняні свята українців"
Феномен Запорозької Січі – християнської чоловічої
республіки міг виникнути виключно за умови, коли жінка
була достатньо сильною, щоб узяти на свої плечі весь
клопіт, пов’язаний із здобуванням засобів для прожитку
та облаштуванням родинного гнізда.
В історії України жінки відігравали надзвичайно важливу роль. Жінка-мати, дружина споконвіку була символом найвищого найсвітлішого, символом землі, домівки. Чи то вирушав син у дорогу, чи то козак у військовий похід, чи перед відходом в інші світи – найперше просили благословення та прощення у матері.
«Обличчя» нашої історії переважно представлене чоловіками. Проте навіть побіжний погляд уважного дослідника раз у раз натрапляє на «жіночий слід» у більшості подій минулого. Протягом багатьох століть українки не тільки не поступалися чоловікам у культурній, політичній, освітній і навіть військовій діяльності, але й подекуди перевершували їх. Крім того, українські жінки завжди були берегинями родини, піклувалися про тепло і затишок. На їхніх плечах лежало виховання дітей.
Гортаючи сторінки популярної історичної літератури, допитливий читач помічає, що жінки у період становлення українського козацького руху та на Запорозькій Січі, як правило, згадуються, коли мовиться про козацький аскетизм – відречення запорожців від сімей, жінок та зосередженні їхніх розумових і фізичних зусиль на військовій справі. Складається враження, що жінок у пониззі Дніпра або взагалі не було, або було так мало, що вони не залишили по собі історичного сліду, достатнього для відтворення образу жіночої активності. Між тим, з’являються дослідження сучасних істориків, де мова йде про те, що історія українського козацтва – це історія не лише чоловіків, а й сотень тисяч жінок, які жили на теренах козацької України в ХVІ – останній чверті ХVІІІ ст. Жіночий досвід охоплює все, що належить до сфери людського – повсякденності, приватного життя, традицій, звичаїв – і потребує вивчення.
Традиції шанування жінки
Почуття гідності та поваги, що оточували жінку |
Звичай, який забороняв жінкам з’являтися на Січі та популяризація безшлюбності серед запорожців, на думку істориків , не усували жінки від творення культурних цінностей, впливу на формування духовної культури українського козацтва. Жінки щодня творили її своєю працею, піснею, любов’ю, віддаючи свої сили, творчий потенціал, знання й уміння. Жіноче начало розвивало такі ознаки духовної краси української культури: доброту, милосердя, щедрість, вірність, працелюбність, дотепність, веселість, співучість – найбільші цінності життя.
Жінку, незалежно від її статусу в сім’ї, захищали першою, тому що вона була хранителькою козацького роду. Жінки тих часів не могли бути присутніми на зборах, не мали права голосу (їхнім «голосом» виступали батько, старший брат, отаман або хрещений батько), але вони користувалися великою пошаною. Глава сімейства не так часто з’являвся вдома, більшу частину життя він проводив на війні, на військовій службі або на кордоні. За його відсутності главою залишалася жінка. Вона відповідала за всю сім’ю, оберігала, виховувала, годувала дітей і старих членів родини. Ще з козацьких часів зберігається відмінна особливість української жінки зберігати охайною, чистою та затишною свою оселю, мати гарний вигляд.
Шанобливе ставлення до жінки, матері чи дружини, як дослідили історики , знаходимо у більшості козацьких пісень. Слід зазначити, що почутгя, настрої та манера спілкування, відображені в народній пісні, глибоко правдиві, бо відповідають обставинами, які їх породили. Шанобливе звертання до матері та дружини було характерним не лише для пісенної творчості, але й для тогочасного епістолярного стилю та для юридичних документів тих часів.
Жінки в українській пісні зображувалися завжди найбільш яскравими і колоритними фарбами, а це дає підставу вважати, що в фольклорі козацького періоду повага до жінки була узвичаєним явищем, а не винятком. Більше того, жіночий репертуар значно перевищує чоловічий, що свідчить про значне насичення фольклору ідеями та поглядами, сформованими під впливом жінок, або за їхньої безпосередньої участі.
Приклади шанобливого і рівноправного ставлення до жінки знайшли відображення не лише в пісенній творчості, але й у легендах і переказах про козацьку вольницю, що свідчить про глибину проникнення цієї традиції в світогляд українського народу. Так, у переказі «Як дівка Христя була кошовим», записаному в 1894 році у м. Нікополі на Катеринославщині дослідникоми, розповідається про те, як жінка очолювала козаків.
У системі духовних цінностей запорожців традиції шанування жінки-матері набули й світоглядного значення. Це виявилося не лише в ідеалізації таких понять, як Україна-мати, Січ-мати, козацька шабля-мати, де Січ і шабля уособлювали ідеальну матір-заступницю, а й у поклонінні жінці-матері-Богородиці, яку козаки вважали своєю релігійною покровителькою та заступницею. Це під її покровом січовики не боялися ні вогню, ні грізної морської бурі.
Із стародавніх віків у козацьку символіку прийшли різноманітні культи. Одним із найвідоміших серед них є культ коня, як бойового козацького побратима. Він не є своєрідним надбанням українських козаків, а являє собою далекий відгомін сакрально-військової індоєвропейської традиції поклоніння коню.
Ключове місце у козацькому житті посідала зброя, з якою козак не розставався навіть поза межами поля бою. Тому не дивно, що зброя козаків вважалася повноправним клейнодом і вшановувалась українським лицарством.
Українське козацтво збагатило вітчизну та світову військову практику самобутнім, унікальним озброєнням. Як і для усіх армій тогочасного світу, передове місце посідала холодна зброя, застосування якої передовсім було зумовлено недосконалістю вогнепальної зброї. На озброєнні у козаків були чекани, списи, ножі, кинджали. На початкових етапах визвольної війни шабля, була символом волі та бойового побратимства і разом з тим, найефективнішою на той час зброєю козаків.
Не менш важливу роль в озброєнні козаків відігравав спис, який використовувався як піхотою, так і кіннотою. Простота конструкції та технології виготовлення, можливість вражати ворога на відстані робили його дуже популярним видом зброї не тільки серед козацтва, а й серед повсталих селян. Козаки використовували спис і в індивідуальних зіткненнях, але найчастіше – під час атаки у зімкнутому кінному строю.
Бути хорошим воїном у випадку козаків означало бути добрим моряком. На суші українці воювали лише з поляками. Татарам і туркам доводилося мати справу на морі. І якщо можна було якось домовитись з Польщею, то з Османською імперією та ханством - ні. Це були вороги назавжди. Козаки твердо знали, що їх морська битва ніколи не закінчиться.
Для морських битв застосовувались козацькі військові кораблі «чайки». Вони були зроблені просто, навіть примітивно. Будівництво розпочалося з видовбування кіля із стовбура липи, дуба чи верби - фундаменту майбутнього човна. Борт судна досягав більше трьох метрів, довжина готового корпусу могла становити від 15 до 20 м, ширина - 3,5 - 4 м, а озброєне воно було 45-ма гарматами. Весла на чайці були від 10 до 15 пар. Уздовж човна, був пов'язаний товстий «пояс» пучків очерету - діаметром більше півметра. У такій кількості легкий очерет утримував човен на плаву, навіть якщо він був наповнений водою. Щільно збиті дошки ретельно змащували маслом. Завдяки цьому корабель був швидким та маневреним. Турецькі галери на їх тлі виглядали повільними і незграбними
Коли турки помічали чайку, екіпаж почав молитися Аллаху.
Серед козацьких клейнодів одне із визначних місць посідали булава і пернач. Слово «булава» багато істориків вважають татарським за походженням. В Україні гетьман міг мати і кілька булав, з яких одна вручалася наказному (тимчасовому) гетьманові, котрого посилали на військову операцію чи призначали в разі смерті виборного гетьмана. Пернач є різновидом булави, від якої відрізняється наявністю шести видовжених виступів. В Україні пернач був атрибутом влади полковника.
Прапор (хоругва чи корогва) був одним із найважливіших клейнод гетьмана і всього Війська Запорозького. Перші документальні згадки про козацькі прапори відносяться до другої половини XVI ст. Характерними зображеннями на них були хрести, півмісяці, зорі, сонце, виконані технікою гаптування чи аплікації. За кольорами прапори козацьких підрозділів XVII ст. були різноманітними. Різні яскраві полотнища давали змогу швидко орієнтуватися на полі бою, відрізняти свою військову частину від сусідніх чи ворожих.
Важливе місце в системі козацької символіки займали герби.
Литаври (тулумбас) входили до клейнодів Запорозької Січі. Традиційно вони зображалися на полкових печатках, значках кошів, полкових знаменах та прапорах.
Свого часу литаври широко використовувалися в побуті запорозьких козаків. По - перше це військовий інструмент, який наводив жах на ворога своїми грозовими ударами, був засобом зв'язку між козацькими загонами.
Ударами в литаври сигналізували про небезпеку, спеціальними умовними сигналами під час бою передавали накази по війську, кошу і т. п. По - друге, литаври виконували безпосередню функцію ударного музичного інструмента в полковій музиці Війська Запорозького, акомпануючи козацьку похідну музику. По - третє, для козацтва литаври були священною річчю.
Розпочнемо наш огляд козацьких забав з найвідомішої широкому загалу, а саме «лава-на-лаву».
«Лава-на-лаву»
Збираються дві групи козаків, шикуються один проти одного по одному і більше рядів. Вони тримаються з товаришами праворуч і ліворуч зціпленими у лікті руками по типу ланок ланцюга. По команді старого козака-судді дві команди атакують одна одну. Ціль – відтіснити команду суперника, повалити або розірвати її. Мета такої розваги – тренування тіла козаків і вміння протистояти ворогові гуртом. Подібною козацькою розвагою ще можна назвати перетягування канату двома групами козаків. Нерідко, задля веселощів канат перетягували над багнюкою, калюжею чи струмком, куди потрапляли переможені під загальний регіт товариства.
Стрибки у мішках
Ще один досить поширений вид козацьких розваг. Дострибати першим до визначеної точки і не впасти – ось що мав зробити учасник. Так тренувалась сила, витривалість, координація рухів та весь комплекс м’язів, що відповідав за їзду верхи. Останнє особливо важливе, адже ця розвага готувала козака до тривалих кінних переходів по Вкраїні.
Кулачні бої
Кулачні бої були досить розповсюдженим дозвіллям в усьому світі, особливо у військовому середовищі. Козацтво не було виключенням. Так от, козацькі розваги включали в себе міряння силами шляхом натовчення писків один одному, до такої межі: першої крові, укладання на лопатки, втрати свідомості чи визнання переваги суперника. Такими поєдинками здобувалось краще володіння собою (особливо якщо забава відбувалась після чарки оковитої) і часткова психологічна готовність до вже справжнього двобою.
Співи й танці
Козацькі забави не виключали співи й танці. Метою було не тільки себе показати, а й тренувати голос, правильне глибоке дихання, серцево-судинну систему і опірно-руховий апарат. Викрутаси верхи на коні тренували вправність і невимушеність їзди. Вони дійшли до наших часів у знаменитих виступах кубанців.
Козацькі забави з бойовою зброєю
Козацька доба була особливим часом для чоловіків-воїнів України, тому козацькі забави з бойовою зброєю не були особливою рідкістю. Козаки розважались розколюванням поліняк за допомогою шабель, ними ж брились і фігурно нарізали овочі на куліш. Особливо ж вони полюбляли знімати шапки з голів товаришів за допомогою кулі з пістоля чи самопала. Важко уявити, якої витримки і вправності вимагали такі витребеньки.
Інтелектуальні козацькі забави
На останок варто пом’янути і своєрідні інтелектуальні козацькі забави. Сидячи по вечері біля вогнища, або перебуваючи у рейді чи на сторожі, козаки полюбляли вигадувати байки. Хто придумає найбільш смішливу і дотепну історію, той стає душею компанії і загальним улюбленцем. Таким чином, мабуть, можна було уникнути миття котлу після ситної каші.
Ось такими майстрами були козаки у питанні вигадування різноманітних забав і розваг. Це ставало у пригоді під час сірих буднів чи виснажливих військових походів, гартувало тіло і дух та сповнювало оптимізму воїнів-захисників Вітчизни.
Національна ідея є провідною в історичному бутті кожного народу, нації. Вона проходить через всю педагогічну спадщину минулих епох. Особливо чітко вона виражена в добу козацтва, коли відстоювався політичний, державний, економічний і культурний суверенітет України. Козацька епоха породила незвичайний феномен - козацьку педагогіку. Вона ввібрала в себе дух козацької доби - традиції самоврядування, ідеї захисту прав людини, нації, суверенності держави, ідеї народовладдя, гуманізму, козацького світогляду, ідеології та демократизму. Українська національна ідея доби козацтва пов'язана з народною педагогікою, рідною мовою, народними традиціями, звичаями, обрядами, народним мистецтвом, фольклором. Козацькій педагогіці притаманне родинно-шкільне виховання як вияв єдності впливу на особистість таких важливих факторів, як сім'я і школа, при пріоритеті батьків і родинного оточення. Функції козацької педагогіки реалізувались у сім'ї, школі, козацьких об'єднаннях, повсякденному житті і праці.
Козацька педагогіка - це частина народної педагогіки у вершинному її вияві, яка формувала синівську вірність рідній землі, незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, яка ставила метою формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю та самосвідомістю.
Кодекс лицарської честі
Любов до батьків, рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, ставленні до батьківщини - України.
Готовність захищати слабших, турбуватися про молод ших, зокрема дітей.
Шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі.
Кодекс лицарської звитяги
• Готовність боротися до загину за волю, віру, України.
• Нехтування небезпекою, коли йдеться про життя друзів,побратимів, матері-України.
Ненависть до ворогів, прагнення звільнити рідний край від завойовників.
Героїзм, подвижництво в бою та праці.
Перегляньте відео матеріал
Одяг та озброєння козаків? Як козаки оборонялися? (Натисни)
Немає коментарів:
Дописати коментар